ВНУТРІШНІЙ ДОСВІД

Любко Дереш зацікавив наших читачів з першого видання роману «Культ» – і захопливою прозою, і манливим малюнком з австралійського гей-альбому на обкладинці. А за останній рік він декілька разів у своїх інтерв’ю торкався теми гомосексуальності.
          

Любко, цей журнал брався колись виключно для «подрочушек», зараз такого поменшало, але немала частка певної аудиторії лишилась. Тебе не знудить?
Це вже початок? Нормально. Люди, котрі зможуть дрочити на це інтерв’ю, варті поваги за стійкість у переконаннях. :)
          

Ти згоден з теорією Карпиного Фройда про те, що всі люди народжуються бісексуалами?
Я прихильник юнгіанства і вважаю, що тип сексуальності приходить у відповідному віці разом з певним архетипом. Архетип Чоловіка пропечатаний у фізіології і анатомії чоловіків, а Жінки – у фізіології і анатомії жінок. І для людини найекономніший спосіб існування (для психічного і фізичного здоров’я) – це слідувати своїм природним задаткам. Але людина – вмістилище не одного єдиного архетипа гетеросексуального Чоловіка чи бісексуального Діоніса. Вони можуть чередуватися, бути присутніми одночасно, проявленими в різній мірі. Я вважаю, що це наше «я» виражає себе через архетип, тобто людина вільна у своїй сексуальності. Вона не те щоб бісексуальна. Вона радше є асексуальним футляром для мультисексуального наповнення різних конфігурацій.
             

Ти переважно серйозний по життю. А які ігри ти любиш, окрім шахів? Може, якимось чином валяти дурня чи вживатись у прикольно-блюзнірські ролі?
Я не серйозний, у мене просто розслаблене обличчя, тому на фотографіях здається, ніби я думаю про щось серйозне. З кімнатних ігор люблю «мафію», і що, до речі, наштовхнуло вас на думку, ніби я люблю шахи? Серйозне обличчя? :) А з блюзнірськими ролями я маю справу в своїх текстах – це способи проживання якихось придуркуватих способів поведінки. Цієї компенсації достатньо.
                 

Ти знявся би у черговому кліпі з Карпою і Монро в постільній сцені?
Якщо я відповім «так», то мені потрібно спитати себе, які мотиви цього мого «так»? Може, я хочу побачити Карпу голою? Є простіші шляхи, ніж знімальний майданчик. Може, я хочу відбутися як теле-секс-символ? Ні, я такого не хочу, дякую. Може, я хочу бути причетним до творчості гурту «Qarpa»? Ні, в нас різні підходи до творчості.
Одним словом, куди не глянь, ніяк не лягає карта. Не знявся би.
           

Ти слухав Ентоні Хегарті та його банду «Antony and the Johnsons»? Уяви, що хлопець закохався в тебе, а від неможливості з’єднатись з тобою він заспіває «I fell in love with a dead boy». Ти маєш малюку щось сказати!
Ні, не чув таких. Крім того, хто сказав, що я маю щось комусь казати? Я йому нічого не маю. Що, його закоханість – така цінність? Якщо вона така цінна йому, нехай не перекладає на мене відповідальність за власні почуття, а любить собі, надихається цим почуттям на шедеври, тоді з цього буде користь. Нерозділене кохання загартовує і додає творчості особливої щирості.
           

Як ти вважаєш, чи варто геям копіювати традиційні стереотипи – щодо шлюбу, вінчання, наприклад – чи треба бути незалежним від суспільних сподівань?
Я бачу для геїв два шляхи: перший – підстроювання під гетеросексуальні стосунки. Все-таки, європейська цивілізація – це гетеросексуальна цивілізація. Більшість геїв живуть у гетеросексуальних зразках поведінки, і тільки, умовно кажучи, «за закритими дверима» входять у гомосексуальні рамки. Цей шлях – шлях наслідування, підгонки себе під норми іншої чуттєвості. Але, по суті, це внутрішнє визнання того, що гомосексуалізм – це викривлення гетеросексуальних стосунків, заявка типу: «я такий, як усі, але в сексі віддаю перевагу іншому, ніж загал».
Другий шлях – це шлях утвердження своєї особливості в цьому світі і будування на цьому власної ідентичності. Власна гомосексуальність повинна сприйматися геєм як незаперечна норма, а не покрученість. Тоді це вже не сексуальність, а цілий світогляд, де одностатеві стосунки – лише одна з форм його вираження. Він вимагає власних ритуалів, які є не передразнюванням ритуалів гетеросексуальної культури, типу вінчання, а чимось оригінальним. Тоді заявка такого шляху звучить як «я не такий, як вони, я є я, а вони – це вони, і ми живемо поруч, але у них свої шляхи, а в мене свої». Це можна назвати глибинним гомосексуалізмом.
             

З геями розібралися, тепер – трохи про інше. У тебе є якась шкала містичності? Яке місце в ній посідає Біблія?
Така шкала містичності є, але Біблія в ній займає не чільне місце. Я визнаю за нею глибокий духовний шлях, але цей шлях не говорить моєю мовою, і я не намагаюся поглибити своє розуміння саме християнської духовності.
               

Який текст вразив тебе найбільше в житті?
Слова пісні Джима Моррісона «The End», так, як я почув їх, коли мені було 13. Одну половину я зрозумів неправильно, іншу – дофантазував. Досі я не чув нічого кращого на тему смерті, як і не чув більше у пісні Моррісона того тексту, який почув літнього вечора з бобінного магнітофона.
               

В одному з інтерв’ю ти казав, що у одній з твоїх майбутніх книжок, можливо, буде гей–персонаж. Тож коли чекати на книгу?
Саме на гея-персонажа – не знаю. Не у найближчому тексті.
              

Ти читав щось з репертуару Вільяма Берроуза? Що саме тобі найбільше сподобалося?
Берроуз свого часу був одним із найулюбленіших моїх письменників, і я перечитав майже всі його твори. Як на мене, він один із великих письменників ХХ століття, які справді вийшли у нову літературу. Проза Берроуза не «про щось», а є «тим». Тобто, вона не створює ілюзії глибин, як загалом це робить белетристика, його рваність постійно нагадує тобі, що ти тримаєш в руках певний незнайомий матеріал. Все-таки, найтепліше ставлення у мене до «Голого сніданку» – саме за відчуття матеріалу з паралельного світу. Подобається «Джанкі» – за охіренний задній план.
                

Ти читав різні твори Стівена Кінга. Які саме найбільше сподобалися?
«Воно», «Протистояння», з певними обмеженнями – цикл «Темна Вежа».
                

Ти хотів би слави на зразок «українського Стівена Кінга»? «Поклоніння ящірці» було, як на мене, непоганим кроком на цьому шляху...
Ні. Стівен Кінг не є для мене світочем, і, усвідомлюючи це, я тихо тішуся. У рекламці цього роману, який і справді був написаний під впливом Кінга, говорилось: «Якби Стівен Кінг народився в Україні, його б звали Любко Дереш». На що невідомий користувач ЖЖ в’їдливо зазначив: «Якби Стівен Кінг народився в Україні, його б звали Степан Короленко». Я хочу бути собою і зазнати тої слави і критики, яка призначена мені.
                 

Якби ти мав надможливості, які б вони були і що ти би з ними робив? Бетмен, Людина-павук чи просто Супермен?
Я би став суперменом, ясна річ, тільки щоб мене називали ьbermensch.  Мені подобається супермен в дусі Ніцше. Пам’ятаєте, як там у нього? «Людина – це канат над прірвою, який сполучає мавпу і надлюдину».
                 

Бен Аффлек в інтерв’ю Есквайру на запитання «З ким би ти переспав, якби був підаром» назвав Кевіна Сміта і Лео Ді Капріо. А як би ти відповів на таке ж запитання?
З Тарасом і Юрком Прохаськами.
                   

Чи є щось сакральне в чоловічому спілкуванні між тобою і твоїми друзями?
Я не прихильник чоловічого товариства. Але сакральне у чоловічому спілкуванні є. Це певна відстань між нами. Дистанція допомагає більше цінувати людей довкола себе, і вона дає особливе відчуття значущості того, що між нами відбувається, тих розмов чи ідей, якими ми обмінюємося.