так, ти, в принципі правий, але якщо я спитаю тебе про ці очевидні закони, навряд ти мені відповіш.
А смисл життя - у твоєму житті. Себто ти вибираєш собі той смисл сам. Тільки ти сам. Якщо бог і є - то задавати тобі смисл життя в деталях - явно не його турбота, а твоя.
не в’їлась сірість і психологія бидла. ти не такий. ти... ясний, свіжий і яркий.

У мої вісімнадцять була величезна темна кімната і я зі свічкою у руках.
1. так, я усе ще в пошуках.
2. у моїй голові рояться бджілки і таргани. Іноді бджілки дають мед. Таргани його їдять. А обмінюються лиш своїми фекаліями.
3. пісні Бйорк завжди зі мною.
4. істину можна знайти тільки в собі.
А як живеш ти?

Острівець мільйона вилупків, віслюків-хачиків і копченої бидлоти, колись іще мільйона квітучих багряних троянд. Там, де вирує справжнє життя, життя вуличних наріків, зонівських кондукторів і обрубаних безпритульних дітей, котрі залежно від обставин і ринкового попиту беруть ініціативу до своїх рук, стискаючи по підземках пластикові стаканчики, консервні баночки чи то до свого рота, стискаючи вже в устах чиїсь злосмердючі стрижні. Там, де після кількох пляшок пива не варто знімати номер в хостелі, щоби виїбти свою подружку, з якою тебе познайомив той, кого ти не кривлячи душею називаєш своїм другом, але нехтуєш тим, що вони між собою щось певно крутять і дістаєш із кишені свого гумового друга, натягуєш його на себе, натягуєш її на себе, вкінець ендорфін у дашку випарюється і ти потураєш від приступу розбиту раковину, на котрій сидить змучена, та вже твоя на цей вечір краля, потім посилаєш її: “Іди до хуя, спати хочу!” і йдеш бити харю своєму другові. Коли ти прокинешся, говориш, що розваги були нівроку, але був лише коньяк “Десна”, а де ж напій справжніх чоловіків, де ж горілка? Вони тутенько народились, це їхня територія. Просто я не ладен сприймати, що це їхня країна, їх Україна. Чому ж вони державу переважно називають напрочуд правильно, натомість її мову – ні? По ТБ почули? А мову таку в політиків видрали? Ач як? Забудь, глухомань, забудь назву країни, в тебе й так рожа кисла. Звільнись від цього тягаря. Годі стругати в криницю і дозволяти своїм меркантильним тушонкам тупо користати нею.

When god closes a door –

He opens a window

When joy embraces your heart –

It cultivates sorrow

Beady Belle “Irony”

-         Ну шо ти і не туди-сюди і не туди-сюди, - промимрила стара курва. Вона вперто штовхала своєю кравчучкою. Я повернувся в її бік.

-         Чьота вродє ліцо знакоме.

-         Ні-ні, бабуню, що ви.

-         Он воно шо, тікай!

-         Куди?

-         З дороги, забирайся, кажу!

Я відійшов, вона пішла, скосаря озирнулась.

-         Усьо прайдьоть, усьо буєт харашьо. – прогундосила крива до мене. Мене це роздратувало і я впірив погляд у небесну далечінь. А вона пішла собі розповідати бабкам, що виповнила за сьодні  річну норму китайця.

Ці університетські вийобісті дівчиноньки , котрі завше підтримують у собі обурення, немає особливого значення від чого, головне воно є і з ним вони здатні випиздуватись. А ця байдужість є такою ж цінною для мене як любов і як свобода, вона мене зліпила, вона виплекала, а тепер я плекаю її і щиро вдячний цій силі, що вона допомагає мені підтримувати однолюбість і в той же час свободу.

На душі захмарення, паскудно, прояснень в найближчий час не передбачається. Я вмикаю магнітолу, ставлю фіолетове сіді, на якому всі альбоми Бйорк і насолоджуюсь скрипкою “Hyperballad”.

-         А що вам до вподоби?

-         В смислі?

-         Я про вас і ваші смаки.

-         Ви говорите про музику?

-         Я говорю про вас і ваші смаки... ви займаєтесь творчістю?

-         Я займаюся роботою. В мене немає часу.