Острівець мільйона вилупків, віслюків-хачиків і копченої бидлоти, колись іще мільйона квітучих багряних троянд. Там, де вирує справжнє життя, життя вуличних наріків, зонівських кондукторів і обрубаних безпритульних дітей, котрі залежно від обставин і ринкового попиту беруть ініціативу до своїх рук, стискаючи по підземках пластикові стаканчики, консервні баночки чи то до свого рота, стискаючи вже в устах чиїсь зловонні стрижні. Там, де після кількох пляшок пива не варто знімати номер в хостелі, щоби виїбти свою подружку, з якою тебе познайомив той, кого ти не кривлячи душею називаєш своїм другом, але нехтуєш тим, що вони між собою щось певно крутять і дістаєш із кишені свого гумового друга, натягуєш його на себе, натягуєш її на себе, вкінець ендорфін у дашку випарюється і ти потураєш від приступу розбиту раковину, на котрій сидить змучена, та вже твоя на цей вечір краля, потім посилаєш її: “Іди до хуя, спати хочу!” і йдеш бити харю своєму другові. Коли ти прокинешся, маєш сказати, що розваги були нівроку, але був лише коньяк “Десна”, а де ж напій справжніх чоловіків, де ж горілка?